Почати, мабуть, варто з того, що авторка цього невеликого огляду давно звикла вважати себе щирою прихильницею повнорозмірних навушників. Так, мені більше подобаються саме навушники з великими охоплюючими амбушюрами. І хай такі не завжди доречні (і виглядаєш у них, як інопланетянка), в них буває жарко, їх регулярно бруднить косметика і їх не запхати навіть у дуже немаленьку сумочку - то пусте. Мені все одно здавалося, що нормально слухати музику можна лише у великих навушниках.
Бо якісного звуку мало не буває - у цьому я, як і раніше впевнена на всі 100% (як і всі меломани), і з цим, як то кажуть, без варіантів (хоча це, звичайно ж, моя особиста думка). Я вважаю, що баси в обов'язковому порядку мають бути звучними, високі - якомога виразнішими, а вокал - ясним як день!
Само собою, перспектива цілі вихідні слухати навушники, котрі навіть на вигляд не схожі на жодні з моїх, окрім здорового сарказму більше ніяких особливих емоцій очікувано не викликала. Але робочі обов'язки того вимагали. Тому довелося відкласти мої звичні, улюблені й перевірені життям Sennheiser HD 206, начепити замість них бездротові Sennheiser CX 400BT True Wireless і декілька днів попрацювати з цією моделлю особисто. Значить, розказую.