Коли Крістіан Барманн не працює на записах наступного сезону дитячого телешоу KiKANiNCHEN, значить, він напевно засів у своїй домашній студії й квакає. Або свистить і улюлюкає. Або гарчить. Зараз ми теж зазирнемо до цієї дуже незвичайної студії (котра, між іншим, обладнана у звичайному старому сараї), де про певні секрети сучасного музичного виробництва, роботи на живій сцені та в медіапостановках нам розповість справжній актор-лялькар і профі озвучки екстракласу.

Уявіть собі вельми солідного чоловіка, котрий один у маленькій кімнатці півдня шипить і крекче, реве і хихикає, лементує й верещить. З його вуст звучать то вовчий рик, то щурячий писк, то голосок маленького мишеняти й буквально відразу ж - величний голос юної принцеси. Точніше, дуже розпещеної й норовливої принцеси. Увесь динамічний діапазон, весь спектр вибухових, язикових і носових, сонорних і шумних, а також усілякі найтонші звуки, які взагалі не підпадають під жодну класифікацію - все, що може і навіть те, що, здавалося б, ніяк не може, вміститися в одному голосі, все це звучить тут, у домашній студії Крістіана Барманна.

Та спочатку до неї треба якось доїхати. За вікном авто пробігають сільські будинки, до того ж все рідше й рідше. І сигнал мережі оператора з кожним кілометром стає все слабкішими й слабкішими.

"Ну ось і дісталися", - посміхається Крістіан. Він відкриває будинок, підкидає декілька дровин в розтоплену піч і сідає за свій стіл. Це і є його домашня студія й одночасно - зал для репетицій, майстерня, кімната для конференцій, офіс та продакшн-центр.

Його голос запросто впізнає мінімум половина німецькомовних дітей. Адже Барманн - він і є той самий "Крістіан", котрий веде KiKANiNCHEN, найпопулярнішу сьогодні дитячу телепередачу в Німеччині. І не тільки там - на міжнародних каналах програма транслюється під назвою "Dibidoo" і вже встигла зібрати цілу колекцію престижних нагород та премій. На запис шоу у знімальної групи витрачається близько 120 робочих днів, і в такому режимі знято вже 12 сезонів. Отже, листи від шанувальників приходять не лише з Німеччини, а й з Великобританії, Австралії, Венесуели, Таїланду та інших країн. Але й це не все.

Крістіан Барманн - він ще й професійний лялькар, актор і співак, він має власну творчу програму, з якою практично безперервно гастролює. Також Крістіан пише музичні альбоми для дітей і знімає ролики для державних інформаційних агентств, у яких розповідає в доступній для малечі формі про правила поведінки в період пандемії. Всього декілька днів тому він завершив роботу з озвучування фільму для сліпих. Більшість цих проєктів розпочинаються тут, у тихому районі Мекленбург-Передня Померанія, в домашній студії Крістіана Барманна. Тут він записує перші, чорнові версії аудіоматеріалів і потім відправляє їх на постпродакшн, звідси працює зі звукорежисером, зі студіями, з колегами у дистанційному режимі.

"Так, моєму BCM 705 довелося почути чимало всякого, - сміється 46-річний музикант. - Це раніше можливість працювати й записуватися просто вдома символізувала певний рівень якості життя і таку собі творчу свободу. А з минулого року - це банально можливість вижити для людей нашої спеціальності, та й взагалі для всіх артистів. Але ми продовжуємо працювати. І, попри те, що наші театри закриті, ми все-таки тримаємося на досить високому рівні, працюємо у різних форматах, у різних проєктах. Правда, з мене співак так собі, в інших співати виходить краще. Я в душі - оповідач".

Своїми найважливішими робочими інструментами Крістіан вважає студійні мікрофони Neumann BCM 104 та BCM 705. А найнезаміннішим його помічником і партнером по роботі став Крістіан Ригель, звукорежисер знаменитої студії постпродакшну Tonburo Berlin. Вони знайомі дуже давно, разом працювали й працюють у багатьох проєктах, і сьогодні саме Ригель відповідає окрім іншого за якість міксів Барманна, які вони записують для телеканалів.

"Щоб звук був реально класний, тобто, не гірший за той, що ви його чуєте у наших роботах, потрібні дуже якісні монітори. До того ж і їх теж треба вчасно апгрейдити. Ну а намагатися моніторити такі потужні мікрофони в поганих навушниках - це теж, скажімо так, справа абсолютно безглузда", - відзначає Крістіан Ригель.

Крістіан Барманн погоджується зі своїм напарником і додає, що в його випадку монітори довелося шукати не просто якісні, а ще й досить компактні, щоб вони помістилися у студії та не заважали нормально працювати:

"Рішення було одноголосним - KH 80 DSP. Вони й на місця свої стали ідеально, і за характеристиками оптимально відповідають усім нашим вимогам. Власне, завдяки цим моніторам ефективність моєї роботи та її обсяги зросли просто до неймовірних показників, зокрема й за період пандемії".

А зовсім недавно Барманн придбав ще й спеціальні студійні Neumann NDH 20: "Чудові навушники. Звук фантастичний, працювати в них можна хоч добу без жодного дискомфорту. Однак, найголовніше, відтепер необхідної якості звук я фактично завжди ношу з собою. І до речі, це зараз вкрай важливо не лише у плані суто акустичному, а й в плані гігієни: питання дезінфекції вирішене, амбушюри до і після роботи щоразу мити вже не потрібно. У продакшн-студію я приїжджаю зі своїми навушниками, ми записуємо все, що заплановано, та тепер я відразу помічаю, коли щось звучить не так. І в студії дубляжу, де ми пишемо радіопередачі, я теж працюю у своїх NDH 20. Загалом, еталонне звучання найголовнішого робочого інструмента, мого голосу, відтепер завжди при мені".

Одначе рівень якості звучання власного голосу - це не єдине, що хвилює Крістіана Барманна. Варто всього якихось пару хвилин послухати, як артист працює у своїй маленькій сільській студії, щоб зрозуміти, з якою неймовірною увагою він ставиться до свого найголовнішого слухача - до дітей. Якщо того не вимагає сценарій, Крістіан ніколи не намагається звучати безглуздо, надмірно емоційно чи по-дитячому наївно - це не його стиль. Він не грає для дітей, він намагається грати разом з ними, жити разом з ними у їхньому світі й за його межами.

Це у нього ще з часів роботи у берлінському дитячому театрі Prenzlkasper, який колись користувався величезною популярністю, завдяки тому, що його актори вміли й любили спілкуватися зі своїми юними глядачами та без зусиль знаходили шлях до серця кожного малюка. Тому й у сучасних шоу Барманна діти - не гості, вони найголовніша дійова особа вистави. Крістіан впевнений, що лише так можна вибудувати діалог, сповнений справжньої імпровізації та непідробного життєвого ентузіазму, діалог, що рівною мірою захоплює і зачаровує всіх глядачів, будь-якого віку і незалежно від того, який сюжет на сцені, всім давно відомий чи зовсім новий. І його дійсно слухають всі: діти, мами й татусі, бабусі й дідусі - всім він подобається, дуже!

"А я ж майже вчитель, ледь диплом не отримав колись, - зауважує Крістіан і трохи знижує голос: - Тільки багатьом учителям у класах часто доводиться кричати, а я, навпаки, частіше шепочу, та зате дітлахи намагаються зловити кожне моє слово. Послухайте просто, за нагоди. Отже, наразі я теж - ніби посередник між світом дітей і світом дорослих, хоч і на свою власну манеру".

Барманн насправді свого часу провчився цілих три семестри у педагогічному, але потім вирішив вступити до престижної Академії драматичних мистецтв Ернста Буша. І на вступних іспитах прочитав приймальній комісії слова композиції "Mr. Wendal" з альбому Arrested Development. Тобто, свою роль він почав вчити ще тоді, а точніше, навіть раніше.

Крістіан народився і виріс у тодішньому Східному Берліні. Як він тепер згадує, коли йому виповнилося 4 роки, батько побудував йому маленьку лялькову сцену просто під ліжком. А у вісім років хлопчик вже допомагав артистам справжнього лялькового театру, і не аби якого, а заснованого легендарним Харальдом Пройсом:

"Там я працював і швейцаром, і монтером, і роуді, і учнем лялькаря - і всіма відразу. Для мене це був свого роду початковий курс театральної магії. Та й у колишній НДР лялькове мистецтво тоді мало свій особливий статус і певний престиж. Більш того, свій ляльковий театр працював практично у кожному окрузі ".

Уже в шкільному віці Крістіан був свідком падіння Берлінської стіни й возз'єднання Німеччини, і незабаром після цих подій подав заявку на річний курс навчання в США у рамках програми з обміну студентами. Так, у 1991 році він опинився в штаті Міннесота:

"Скажу, що, то була зовсім не та Америка, котру я бачив по телевізору. Тому весь той рік був наповнений відкриттями. Я прийшов у клас риторики й нас навчали виголошувати цілі промови перед великою аудиторією. Та чим більше слухачів я бачив перед собою, тим більше мені подобалося виступати. Вчителі рекомендували мені повернутися до Німеччини й наполягали, щоб я не полишав сцену. Я й не полишив. Повернувся до Берліна, почав активніше брати участь у шкільних фестивалях, спробував себе у різних драматичних колективах. Але після закінчення середньої школи та отримання атестата на декілька семестрів рушив, так би мовити, не у той бік. Однак потім все одно вирішив подати заяву до академії Ернста Буша, як зміг, виклав приймальній комісії всю свою мотивацію, і мене зарахували! "

А десь з третього курсу, за словами Крістіана, до його особистих творчих талантів трапився ще й дуже вдалий збіг обставин:

"Наш великий ляльковий спектакль раптово запросили виступити у Театрі Люцерна. Незабаром після цього виступу ми вже ставили вистави у Штутгарті, потім у Мюнхені та в Берліні. І ось уявіть, до випускного курсу я вже виступив на найбільших і найзнаменитіших сценах країни".

На випускному іспиті Крістіан Барманн окрім іншого виступив з сольною п'єсою. Вибрав він "Хороброго кравчика" братів Грімм у традиційній для тих часів постановці театру Пройса. Але сам написав сценарій, сам зрежисував і сам зіграв всі ролі. Як справжній актор-лялькар. Котрим він на той час уже фактично став, і навіть більше - навіть трохи попрацював викладачем лялькового мистецтва.

Відтоді "Петрик і Вовк", "Червона шапочка" та інші класичні лялькові вистави для дітей назавжди прописалися у персональному репертуарі Крістіана Барманна. Хтось напевно запитає (і ми теж запитали), невже ці постановки у наш час ще не всім набридли? І у відповідь на це питання людина, котра на екрані телевізора навсправжки спілкується із намальованим на комп'ютері кроликом, спочатку з абсолютно щирим подивом лише підніме брови.

А потім він обертається і починає знімати з великої полиці металеві коробки. З кожної виймає по красивій ляльці ручної роботи. І ось прямо у вас на очах миттєво оживають ті самі герої старих дитячих казок: Петрик, Вовк, Червона шапочка і Петрушка. Але не в старих затертих образах, а у вигляді вельми сучасних і надзвичайно балакучих персонажів. На імпровізованій сцені ляльки змінюються блискавично, а чоловік, котрий щойно сидів поруч, якось непомітно відсувається на задній план, ховаючись за яскравими ляльковими образами та емоціями. Його голос, рухи, жести - все перетворюється миттєво і його просто не впізнати.

"Ну як таке може набриднути, - запитує трохи пізніше Крістіан. - Адже це і є справжній театр. Ну звідки аматору знати, як оживити ляльку, як дати їй голос, як зробити так, щоб вона почала дихати? Це ж мистецтво, майстерність! "

Після академії Барманн декілька років поспіль невпинно вдосконалював цю свою майстерність - багато гастролював, зокрема і з мобільним ляльковим театром власної розробки. Потім заснував театр Prenzlkasper, а з 2009 року почав працювати ведучим у дитячому шоу KiKANiNCHEN.

Але це теж ще не все. Улюбленець дітвори "Крістіан" всю свою душу, а також час і сили, що залишаються після роботи, вкладає у найбільший в країні фестиваль лялькових театрів. Окрім того, наразі Барманн займається спорудженням величезної сцени й одночасно знімального майданчика для наступної лялькової відеовистави. А значить його основному робочому BCM 705, котрому які тільки голоси не доводилося чути, знову треба буде попрацювати дуже серйозно.

А значить, у тихому районі Мекленбург-Передня Померанія, над дверима однієї домашньої студії в колишньому старому сараї знову годинами горітиме червона табличка "On Air". І всі троє маленьких Барманнів намагатимуться не галасувати та не заважати татові, хоча за дверима й лунатимуть то страшне гарчання, то заливистий гавкіт, то веселий сміх. Адже там створюється культура, котра як і колись дає змогу сучасним дітлахам і дорослим так щиро посміхатися, реготати та захоплюватися.