Червень 15, 2017

МАРТІН ШЛЕСКЕ: ЗНАМЕНИТИЙ ЛЮТ'ЄР - ПРО СВОЮ ПОДОРОЖ ДО САМОГО СЕРЦЯ ЗВУКУ

ПРИСТРОЇ
Ми у захваті від пристроїв. Особливо найкращих з тих, що створені для захоплення живого аудіо, тобто кожного з тих дивовижних моментів звучання, які заслуговують того, щоб їх записали або передали. Найкращі інструменти для обробки звуку та найкращі інструменти, що оживляють всі ці дуже особливі моменти у процесі відтворення звуку. У розділі "Пристрої" представлені незвичайні історії про такі унікальні аудіорішення.

Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Мартин Шлеске: знаменитый лютьер - о своем путешествии к самому сердцу звука
Що здатна почути людина у доступному її слуху частотному спектрі від 20 Гц до 20000 Гц? Що таке ідеальна вібрація і резонанс? Які резонанси здатні торкнутися найпотаємніших струн людської душі? По відповіді на ці та інші питання ми звернулися до Мартіна Шлеске, відомого німецького фізика, визнаного у всьому світі експерта в області акустики музичних інструментів та одного з найталановитіших скрипкових майстрів нашого часу.

АВТОР: SENNHEISER ELECTRONIC GMBH&CO. KG ФОТО: AUTORENKOMBINAT VIDEO: SENNHEISER ELECTRONIC GMBH&CO. KG

Кожен з нас хоча б раз у житті чув звуки, що, як то кажуть, аж за душу беруть. Для нас вони завжди дуже комфортно звучать, їх приємно слухати, і вони здатні надихати. Є така думка, що хороший звук має свою неповторну харизму.

Стародавні греки багато століть тому називали цим словом здатність привертати до себе увагу. У християнській традиції ним прийнято називати Божий дар, благодать, що послана самим Богом. Ми ж його успадкували з цілим букетом значень, серед яких одним з найбільш поширених є "чарівність краси".

Пошуки такого ідеального звуку я вважаю головною метою свого життя, і ці пошуки, що згодом перетворилися на справжню подорож, привели мене до самого серця звуку. Та перш ніж вирушити у цю подорож, мені спочатку довелося кинути музичну школу і вступити до школи скрипкової справи. А потім ще й поглиблено вивчати фізику, за допомогою якої я й зробив перші кроки обраним шляхом.

І лише через багато років я наважився на немислиме й розпочав пошук звуку, що його ніколи раніше не відтворював жоден музичний інструмент в світі. Та навіть зараз я вважаю, що моя подорож насправді тільки-но розпочалася.

А хтось свою давно завершив. Як великі італійські скрипалі Антоніо Страдіварі та Джузеппе Гварнері дель Джезу, котрі свій земний шлях вже пройшли. Але секрети, які вони забрали з собою, не розкриті і понині. Їх інструменти - це не просто твори мистецтва вартістю в мільйони доларів, це, перш за все, саме інструменти, на яких і через століття ще грають найславетніші музиканти світу. Як таке взагалі може бути?

Відповідь на це питання я почав шукати ще з семирічного віку, коли ходив до маленької музичної школи у рідній Швабії. Відтоді я живу музикою. Щонеділі я грав вдома. Також встиг попрацювати у складі камерного оркестру, виступав у рок-групі і навіть інколи грав на вулицях для перехожих. Колись змайстрував власними руками підсилювач. Однак майже весь свій час я проводив у музичному класі, годинами вислуховуючи відповіді на запитання, котрі я ніколи і нікому не ставив.

Власне, саме через це у 10-му класі я вирішив кинути музичну школу і пішов вчитися на лют'єра, пішов вчитися робити скрипки. Пішов за своєю мрією, щоб після того, як навчуся, зробити інструмент, що звучатиме ще краще, ніж скрипки Страдіварі, або, якщо не вийде, то хоча б спробувати зрозуміти, чому не вийшло.

Я постійно розмірковував, може, майстри XVIII століття володіли якимись таємними знаннями. Або, можливо, це лише з віком дерево передає інструменту такий повний і зрілий звук, який просто недоступний новим скрипкам.

Як відомо, скрипка народилася в один з найвидатніших періодів в історії людства. Майстри епохи Відродження жили й творили у той час, коли наука та мистецтво були нероздільними.

Адже хіба можна створити щось таке, що хоча б віддалено нагадувало їх творіння, без настільки ж уважного ставлення до кожної деталі й такого ж особливо глибокого відчуття живої природи, особливого зв'язку з нею? Впевнений, що лише в атмосфері винятково гармонійного поєднання дарованого самим Богом емпіризму та цілісної інтуїції могли народитися, як я їх називаю, високооптимізовані акустичні системи такого рівня. А вже у XIX столітті мистецтво створення скрипок стало жертвою нової реальності, зумовленої промисловою революцією у Європі.

Гільдія скрипкових майстрів фактично продала свою душу. І де мені тепер шукати той давно втрачений шлях до мистецтва істинного звуку, питав я себе? Довелося експериментувати з безліччю старих рецептів, за якими й досі роблять традиційні лаки для скрипок.

Але дуже скоро прийшло розуміння того, що старі майстри якимось чином вміли застосовувати наукові знання, що жодним чином не шкодили мистецтву. Як і повторював мені неодноразово мій вчитель Хельмут Мюллер, котрий усе своє життя присвятив вивченню акустики.

У школі лют'єрів він викладав фізику і паралельно працював у науково-дослідній лабораторії, яку заснував у власній фірмі Muller-BBM. Саме в цій лабораторії я отримав унікальний шанс продовжити пошук відповідей на всі ті невирішені запитання, з котрими я протягом кількох років докучав геру Мюллеру.

Аерокосмічні технології у скрипковій справі! Як вам таке? А модальний аналіз? Він взагалі став для мене справжнім одкровенням. Та я дійсно став першим, хто почав досліджувати скрипку, взявши на озброєння методики, що застосовуються у аерокосмічній промисловості. І саме завдяки їм, я в врешті-решт зміг побачити, як насправді звучить скрипка.

Побачив на власні очі її живий подих на найнижчих з природних частот, у так званому повітряному резонансі Гельмгольца в діапазоні 260-280 Гц. Всі коливання частин скрипки та її два основних резонанси - 440 і 550 Гц. І вокальні форманти від 700 до 1000 Гц, котрі формують відкритий голос інструмента. І вібрації у плаваючому діапазоні 2000-3000 Гц, завдяки яким голос скрипки набуває свого неповторного блиску. Тобто, все, що колись від мене ховалося, тепер стало видимим.

Проте чим довше і успішніше я рухався у цьому напрямку, тим чіткіше розумів, що мені категорично не вистачає теоретичної основи. Вибору не було, довелося заглибитися в науку. Згодом вже з дипломом бакалавра з фізики я знову зміг вирушити у подорож до обраної мети, продовжив пошук найпрекраснішого, цілющого звуку та з головою поринув у справу, що подобається мені найбільше в житті.

Через деякий час, захистивши ступінь магістра фізики, я вперше познайомився з інструментом роботи Страдіварі. Притому звучання однієї з найвідоміших скрипок всіх часів я мав змогу слухати, по суті, в інтимній акустичній атмосфері власної нової студії.

Всі враження навряд чи зможу описати словами. Ледь смичок торкнувся струн, кімната миттю наповнилася чимось теплим, живим, об'ємним і сяючим, чимось таким, що звучало чарівно навіть для непідготовленого слуху. Страдіварі - це як молитва, але така, в якій замість слів, використовуються відтінки звуку. А слухати її - це як раптом опинитися всередині великої хмари звуку, яка огортає м'яко, але щільно, і до якої моментально виникає невиліковна пристрасть. Між іншим, саме завдяки тій скрипці я згодом вирішив попрацювати вчителем впродовж перших кількох років після закінчення школи скрипкових майстрів.

Скрипки Гварнері, звичайно ж, зовсім інші. У всіх розуміннях. Та вони дають змогу відчути, як народжуються й змішуються тони. А їхні голоси нагадують хрускіт свіжого снігу під ногами - така ж насиченість і виразність звучання, і те ж саме відчуття якогось задоволення. Звук щільний, похмурий і компактний. З червонуватим відтінком і сріблястими переливами у нижньому діапазоні звучання струни E. При цьому інструменти Гварнері можуть здатися майже архаїчними, шиплячими і масивними.

Зі своєю Opus 130 я працював не один десяток років, доки не з'явилося відчуття того, що певна мета вже досягнута. І доки у коханні до цієї моєї наймолодшої "дитини" не освідчився сам Інгольф Турбан, котрий одного разу відвідав мою скромну студію. Відтоді всі свої сольні концерти він виконує тільки з моєю Opus 130, хоча у Інгольфа є й одна зі скрипок Антоніо Страдіварі.

"Opus 130 - це скрипка категорії "тільки для дорослих", - пожартував одного разу в розмові зі мною маестро Турбан, але його подякою я вважаю інші слова: "Ти подарував мені голос!".

Та, як я вже казав, кінцевий пункт моєї подорожі ще дуже й дуже далеко. Вже декілька років я вивчаю резонансне вібрато абсолютно нового типу, яке сьогодні досяжне виключно для людського голосу. Ще не винайдено той інструмент, який був би здатний відтворювати такі типи модуляції. Але якщо він з'явиться, то це буде епохальна подія. І просто нечуваної краси звучання. Та боюся, що одного життя не вистачить, щоб такого досягнути. Втім я все одно спробую.